Основні твори

«Москаль-чарівник» — п'єса, яка була написана видатним українським письменником Іваном Петровичем Котляревським у 1819 році. Вперше видана в «Українському збірнику», 1841 року в Москві І. І. Срезневським.

Вперше п'єса поставлена на сцені Полтавського театру. Відомо, що у 1820-их «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» з величезним успіхом пройшли в Санкт-Петербурзі в Олександрівському театрі та в Малому театрі, що в Москві. 1995 року на кіностудії ім. О. Довженка було знято фільм «Москаль-чарівник», де в головних ролях знялися Богдан Бенюк (Лихой) і Руслана Писанка(Тетяна).

Особливості п'єси:
За жанром це водевіль. Котляревський використав мандрівний сюжет про подружню невірність, але переосмислив його. Зберіг лише успішне сценічне, але не використав того, що було б негативним з моральної точки зору.

Персонажі:
Лихой - солдат
Михайло Чупрун - простакуватий, довірливий чоловік
Тетяна - "зрадлива" дружина, розумна, хитра, красива, кропітка, але з характером
Финтик Каленик Кононович - залицяльник-невдаха

Сюжет:
Финтик залицяється до Тетяни, але вона чітко дає зрозуміти, що її це не цікавить. В цей момент чоловік Тетяни повертається з відрядження. Вона каже Финтиккові ховатися на піч, сама йде зустрічати чоловіка. Несподівано приходить солдат, на підпитку. Він хитрощами починає кепкувати над господарями і обманює їх, ніби він здатен на чудеса.

«Енеїда» — українська бурлескно-травестійна поема, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію.  Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі. Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. 

Жанр:
Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці «Енеїди» Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний. Але, як зауважував О. Білецький, ця зовнішня комічність не заступає внутрішньої серйозності твору — автор порушує в ньому найактуальніші проблеми суспільного життя

І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорожської Січі.

«Наталка Полтавка» — п'єса, написана Іваном Петровичем Котляревським у 1819 році під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедій 18 століття. Основне джерело для написання твору — життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські пісні, балади («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна»). Основний конфлікт п'єси зумовлений становою та майновою нерівністю у суспільстві.

Основна тема твору: 
Розлука дівчини з коханим-бідняком та одруження з немилим багачем.

Персонажі:

Садовська-Барілотті Марія Карпівна у ролі Наталки Полтавки
Наталка
Петро
Возний (Тетерваковський)
Виборний (Макогоненко)
Микола
Горпина Терпилиха

Сюжет:

Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був йти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпелиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину у селі. Приходить час, коли возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана у Петра. Мати разом з сільським виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах їм пов'язала рушники. В той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпелів). Микола розповідає все Петру. Тож коли возний та виборний виходять з хатини (вже перев'язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.